№7

квітня 25, 2011Гарно, Література, Проза, Сподобалося, тому ділюся, Цитати

Якщо вже я маю трошки часу, то з’явиться ще один пост сьогодні з-під моєї клавіатури.
Власне, не повноцінний пост, бо назва вказує на те, що це буде цитата.
Але, мабуть, «№7» — не зовсім вдала назва, бо це навіть не цитата, а посилання на невеличке оповідання.
Воно складається з двох частин. Мені особливо перша сподобалася.
Так просто, легко, символічно. І в той же час кумедно.
Може, ви вже його читали, але якщо раптом ні, то ласкаво прошу  заглянути сюди.
Справді дуже миле оповідання.
Приємного читання! 😉

Трошки буденних спостережень

липня 20, 2010Життя-буття, Література, Музика, Проза, Цитати

Це просто дивина, як людина сама себе може зводити зі світу! Це я про себе. Буває так, що чекає на тебе важлива і відповідальна подія, а задовго до того вже починаєш відчувати мандраж. Як виявилося, я віртуоз цього нехитрого діла. Коли вже мені у снах почала являтися блискавична капітуляція і поразка, а вранці відчувалася лише жахлива втома та емоційна спустошеність, сказала собі: стоп! Так далі тривати не може. Тим більше, за останні років десь так 5-6 це вперше мною так тіпає. Отож, озброївшись споконвічним українським «якось-то воно буде» (геніальний Остап Вишня! Хто не читав його «Чухраїнців», той багато втратив), а буде все добре, добралася я і до блоґу. …далі »

До свята Івана Купала, або кілька уривків про любов

липня 6, 2010Життя-буття, Література, Проза, Цитати

Коли я вчилася на другому курсі, то вивчала курс загальної психології. Досить оглядово, бо це, на думку укладачів навчальної програми, не стосується обраного мною фаху. Одного разу викладачка задала нам непосильне домашнє завдання: написати есе про любов. «Ні-і-і-і…» — сказала я і почула, що мій голос розчинився у ґвалті, який здійняли одногрупники. Я не люблю такі теми, бо важко написати щось таке, чого ще ніхто не сказав/проспівав/написав… Арґументація одногрупників мені невідома, але протягом 5 хвилин були голосні і розпачливі крики та протести УСІХ БЕЗ ВИНЯТКУ:

— Тільки не про любов!
— Будь ласка, на будь-яку тему, яку хочете!!! Тільки не любов!!!! …далі »

Кілька суджень, які чув майже кожен :)

липня 2, 2010Життя-буття, Література, Проза, Цитати

«Якщо жінка назве чоловіка ідіотом, він попросить у неї пробачення.
Якщо чоловік назве жінку ідіоткою, він отримає по пиці.

Жінка може вибирати — заплакати їй чи стриматися.
Якщо чоловік плаче, то він ганчірка

Якщо жінка працює — це її заслуга.
Якщо чоловік працює — це його найперший обов’язок. …далі »

«…глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути…» ©

червня 29, 2010Життя-буття, Література, Проза, Цитати

Улюблена книжка моєї подруги — «Алиса в стране Чудес» Льюїса Керрола. Саме у російському перекладі. Хоча А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Гівський варіант у обох нас є на полицях. Але так вже сталося, що першою до її дитячих рук потрапила саме «Алиса в стране Чудес», тому вона має незаперечні конкурентні переваги перед «Алісою в країні Див» та «Алісою в Задзеркаллі». Дуже важко пригадати такий день, коли б вона що-небудь з цієї книжки не процитувала. І не доведи, Боже, сказати, що Ви її не читали. В очах моєї подруги — це ганьба, яку можна змити хіба придбанням цієї книги і багаторазовим перечитуванням та переказуванням. Я «Алісу» люблю теж… Але моєю улюбленою книгою номер один, яку цитую майже щодня, назавжди залишиться «Вінні-Пух» Алана Александра Мілна. Тож не раджу казати, що Ви її не читали. Бо в моїх очах — це… Ну, ви зрозуміли. 😉 …далі »

Бруно Ферреро. «Завжди є місце для чашки чаю».

червня 1, 2010Життя-буття, Література, Проза, Цитати

Професор філософії під час лекції наповнив 5-літрову скляну банку великими каменями, кожен не менше 3 см у діаметрі. Потім запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.
Тоді професор взяв мішечок з горохом і висипав його в банку з каменями, трохи потряс її. Горох зайняв вільне місце між каменями. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.
Тоді він узяв коробку піску, і висипав його у банку. Пісок зайняв все вільне місце. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, вона повна.
Тоді професор заварив чашку чаю і вилив її в банку. Студенти сміялися.
«А зараз, — сказав професор, — я хочу, щоб Ви зрозуміли, що банка — це Ваше життя; камені — це найважливіші речі у Вашому житті: сім’я, здоров’я, друзі, діти — все те, що необхідне для того, щоб Ваше життя залишалося повним навіть у випадку, якщо все інше загубиться; горох — це речі, які особисто для Вас стали важливими: робота, будинок, автомобіль; пісок — це все решта, дрібниці.
Якщо спочатку наповнити банку піском — не залишиться місця, де могли б розміститися горох і камені. Так завжди у житті: якщо витрачати весь час і енергію на дрібниці, не залишиться місця для найважливіших речей.
Займайтеся тим, що Вам приносить щастя: бавтесь зі своїми дітьми, зустрічайтеся з друзями. Завжди буде ще час попрацювати, зайнятися прибиранням будинку, полагодити і помити автомобіль. Займайтеся перш за все каменями, тобто найважливішими речами у Вашому житті; визначите Ваші пріоритети, все інше — це тільки пісок».
Тоді студентка підняла руку і запитала: «Професор, а яке значення має чай?»
Професор посміхнувся: «Я радий, що Ви запитали мене про це. Я це зробив, щоб показати Вам, що як би не було Ваше життя зайняте різними справами, завжди є місце для чашки чаю».

Прочитала сьогодні один допис і вирішила, що викладу тут це коротеньке оповідання. 😉

Майже про нас

травня 25, 2010Життя-буття, Література, Мова, Моя країна, Проза, Цитати

Поки збиралася у черговий будень, то слухала вранці аудіокнигу Василя Шкляра «Кров кажана». Прослуханий уривок мені дуже сподобався, тому наведу його тут.

«— Новєнькая? (..) Дабро пажаловать!
— Куди? — спитала я.
— Как куда? Туда, куда вам і паложено. В ад.
— Яке ж це пекло? — роззирнулася я довкола. — Щось не схоже.
— Пєкло, пєкло, шоб ви нє сомнєвалісь. (…) Ідьомтє, — сказав він. — Я должєн вас гдє-то опрєдєліть. Пагаварім па дарогє. (…) Ви со Львова?
— Ні, чому раптом?
— Ну… Разгаваріваєтє на мовє.
— А хіба тут…
— Нєт-нєт, нє волнуйтєсь. Мнє нравітся, когда люді чісто разгаварівают на мовє.
— Зі мною всі чоловіки переходили на українську, — з погордою сказала я. — Навіть попи московського патріархату, кілери, нардепи й неґри похилого віку.
— Оно і понятно: такая інтєрєсная женщіна… Я, впрочєм, тожє папробую. Єслі гдє-то ошібусь, ви мєня ісправітє, ладно?
— Добре, — погодилась я.
— Достоєвський мав рацію, — сказав він без найменшого акценту. — Краса врятує пекло.
— Світ, — поправила я.
— Світ? — здивувався Пек. — Світ ніхто і ніщо не врятує. Йому давно гаплик. А от пекло врятує краса. …далі »


Copyright © Дорогою життя зі щастям за руку. All rights reserved.