Один сьогоднішній епізод

Старесенька, іде по тій дорозі.
Як зáвжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров’я, де тепер воно?
Ліна Костенко

Пишу «епізод», але це лише для мене так. А для багатьох — життя. Продовжити читання “Один сьогоднішній епізод”

Хроніки останніх днів або Do you sleep English?

«Do you sleep English?» — так співається в одній пісні. І так я відчувала ще зовсім недавно. Але про все по-порядку.

Хто час від часу читав цей блог, той мав можливість зрозуміти, що я і працюю, і навчаюся. Поєдную теорію з практикою, так би мовити. Хоча скажу чесно: вони не поєднуються, а живуть нарізно. І коли теорія ще може перейняти щось від практики, то остання є дуже гордою і майже не згадує про існування колеги. Залишився мені лише рік (навіть менше) такого їх поєднання. Тобто цього літа мені випала нагода пережити вступну кампанію на магістратуру, щоб стати вже тим повноцінним магістром економічних наук. Продовжити читання “Хроніки останніх днів або Do you sleep English?”

Одна цікава думка

«…варто поглянути в обличчя будь-якого перехожого і відразу можна побачити, скільки музики в його житті», — пише Ева Гата.

Мені тільки цікаво, чи можна побачити, яка саме музика існує в житті цього перехожого. 😉

Трошки буденних спостережень

Це просто дивина, як людина сама себе може зводити зі світу! Це я про себе. Буває так, що чекає на тебе важлива і відповідальна подія, а задовго до того вже починаєш відчувати мандраж. Як виявилося, я віртуоз цього нехитрого діла. Коли вже мені у снах почала являтися блискавична капітуляція і поразка, а вранці відчувалася лише жахлива втома та емоційна спустошеність, сказала собі: стоп! Так далі тривати не може. Тим більше, за останні років десь так 5-6 це вперше мною так тіпає. Отож, озброївшись споконвічним українським «якось-то воно буде» (геніальний Остап Вишня! Хто не читав його «Чухраїнців», той багато втратив), а буде все добре, добралася я і до блоґу. Продовжити читання “Трошки буденних спостережень”

Невелика ремарка

Поозвучували тенденції.
Пообсирали ближніх — словом,
гарна видалася розмова.
© Юрій Іздрик

Мабуть, ніколи ми не навчимося простої істини: чуже життя — це чуже життя, тому нема чого постійно пхати носа не у свої справи.  Маєте для цього власне, от і порпайтеся собі в ньому досхочу! Таке враження, що поняття приватності не прописане у свідомості багатьох.
Не знаю, може, це я ненормальна. Але коли всі розмови зводяться до «перемивання кісточок» спільним знайомим та «копирсання у чужій білизні», а всі спроби змінити тему марні, то єдине, що залишається — встати й піти геть. Ну, якщо не бажаєш долучатися до колективного плюскання у бруді.

До свята Івана Купала, або кілька уривків про любов

Коли я вчилася на другому курсі, то вивчала курс загальної психології. Досить оглядово, бо це, на думку укладачів навчальної програми, не стосується обраного мною фаху. Одного разу викладачка задала нам непосильне домашнє завдання: написати есе про любов. «Ні-і-і-і…» — сказала я і почула, що мій голос розчинився у ґвалті, який здійняли одногрупники. Я не люблю такі теми, бо важко написати щось таке, чого ще ніхто не сказав/проспівав/написав… Арґументація одногрупників мені невідома, але протягом 5 хвилин були голосні і розпачливі крики та протести УСІХ БЕЗ ВИНЯТКУ:

— Тільки не про любов!
— Будь ласка, на будь-яку тему, яку хочете!!! Тільки не любов!!!! Продовжити читання “До свята Івана Купала, або кілька уривків про любов”

Кілька суджень, які чув майже кожен :)

«Якщо жінка назве чоловіка ідіотом, він попросить у неї пробачення.
Якщо чоловік назве жінку ідіоткою, він отримає по пиці.

Жінка може вибирати — заплакати їй чи стриматися.
Якщо чоловік плаче, то він ганчірка

Якщо жінка працює — це її заслуга.
Якщо чоловік працює — це його найперший обов’язок. Продовжити читання “Кілька суджень, які чув майже кожен :)”

«…глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути…» ©

Улюблена книжка моєї подруги — «Алиса в стране Чудес» Льюїса Керрола. Саме у російському перекладі. Хоча А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Гівський варіант у обох нас є на полицях. Але так вже сталося, що першою до її дитячих рук потрапила саме «Алиса в стране Чудес», тому вона має незаперечні конкурентні переваги перед «Алісою в країні Див» та «Алісою в Задзеркаллі». Дуже важко пригадати такий день, коли б вона що-небудь з цієї книжки не процитувала. І не доведи, Боже, сказати, що Ви її не читали. В очах моєї подруги — це ганьба, яку можна змити хіба придбанням цієї книги і багаторазовим перечитуванням та переказуванням. Я «Алісу» люблю теж… Але моєю улюбленою книгою номер один, яку цитую майже щодня, назавжди залишиться «Вінні-Пух» Алана Александра Мілна. Тож не раджу казати, що Ви її не читали. Бо в моїх очах — це… Ну, ви зрозуміли. 😉 Продовжити читання “«…глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути…» ©”

трошки про останніх кілька днів

Спека… З неї починається кожен день, нею він і закінчується. Нестерпно. Особливо, коли кілька разів на день доводиться користуватися громадським транспортом… Особливо, якщо їдеш не в університет на іспит, де може бути більш-менш неформальна форма одягу, а в банк, де мусиш дотримуватися встановленого дрес-коду… За першої ліпшої нагоди — у холодний душ. А потім під вентилятор…

З жахом дивлюся на свою кішку і не можу зрозуміти, звідки в неї ці мазохістичні настрої? Бо ж як пояснити її вчинки раціонально? Вона чекає найспекотнішого часу (десь з 12.00 до 17.00), коли сонце розвертається до одного з наших балконів, йде туди, лягає під ті палючі промені й не рухається… А потім ледве не з тепловим ударом, напівпритомна, хитаючись, вертається, кидає своє грішне тіло на підлогу в коридорі і майже не дихає… Спроби закривати той злощасний балкон наражаються на її спротив і обурення… Вона себе цим катує…

Від цієї спеки чотири дні нету не було. Я не дуже в тому всьому розуміюся… Бо після фрази у поясненні, шо там шось десь розплавилося, вже не слухала, а подумала, шо не лише людям спеку важко пережити… Особливого суму з цього приводу не відчула. Як писала Лариса Денисенко: «Якщо вам не приходить спам — вас не існує».  🙂

Загалом нічого аж надто цікавого за ці дні не відбулося. Принаймні такого, про що би хотілося написати. Багато читала, але якось жодна з прочитаних книг не викликала бажання поділитися враженнями. Може, ще не час. Десь за два тижні мене чекає кілька доленосних подій, але все одно це все так відносно… Продовжити читання “трошки про останніх кілька днів”