Про приємні враження

Була сьогодні на виставці живопису Марії Приймаченко. Ніякої особливої реклами чи хоча би банальних оголошень про цю виставку не було. Але хто буває біля художнього музею, той міг побачити афішу біля входу. Отак і я: побачила і захотіла піти. Щоправда, тиждень все мене щось відволікало, усі ці Величезної Ваги Та Серйозності Обов’язки: і професійні, і освітні, і побутові, і взагалі… Продовжити читання “Про приємні враження”

№3

«Так, ні з кого не варто робити ікону. Але й не варто зводити життя Великого Художника до побутових розмов про побутове. Це роблять карлики, а не велети мистецтва». © Марія Матіос

№2

«Коли б народ знав, скільки злочинів крізь всю історію вчинено од його імені, він, напевно, підняв би клопотання про заміну свого прізвища». © Ірина Вільде

Як завжди: трошки думок

За цей тиждень я злегка прихворіла. Отож, вихідні минуть у домашньому теплі й затишку. Ніби це й добре, але трошечки сумно, бо у перші зимові дні хочеться насолодитися радістю від снігу й морозу. Але вже є як є. А тому, користуючись нагодою, пишу тут чергові свої періодичні враження від побаченого, почутого чи пережитого. Продовжити читання “Як завжди: трошки думок”

№1

Вирішила завести собі тут рубрику цитат. От коли щось читаю, а мені якийсь рядок сподобався (або навпаки обурив)… або просто задумалася над ним, то, як правило, хочеться запам’ятати його на довший період, а ще краще — кудись виписати. З паперовими носіями так трапляється, що згодом я їх десь гублю чи свідомо викидаю у «прибиральному пориві». Але ж цікаво було би переглянути всю, так би мовити, «історію уподобань». Тому з цією метою експлуатуватиму свій блог. Отож, якщо побачите заголовок «№2», «№3», «№4» і т.д., то значить, що там без моїх коментарів буде чиєсь розумне (чи не дуже) речення (чи кілька речень).

Вітаю усіх з початком Зими! 😉

«Будь-яке майбутнє має одну велику позитивну властивість: воно ніколи не буває таким, яким ти собі його уявляєш».© Мілорад Павич

Одна стаття з досить цікавого…

журналу знайшла мене сьогодні. (Бо все більше останнім часом помічаю, що це не Я вибираю, шукаю якісь книжки, журнали, статті, а ВОНИ мене знаходять). Наприкінці були прості, але гарні слова, які, як не дивно, для багатьох не є істиною (бо проблеми з національною самоідентифікацією українців відомі…):

«Розповідати про власну національну самоідентифікацію — це все одно, що пояснювати, як ти почуваєшся, як носій ДНК чи власник двох нирок». ©

Якщо захочете, зможете переглянути всю статтю тут. До речі, там є можливість обрати мову: українська, польська чи німецька, якщо раптом виникне бажання повправлятися. 😉