У полоні мрій або Коли замикаєш очі й поринаєш у казку

А я би жила далеко-далеко в горах.
Де не було би поряд людей, окрім трьох-чотирьох найближчих.
Щоранку заварювала би запашний трав’яний чай і виходила на подвір’я, щоб привітатися з сонцем. Його промені зігрівали би своїм теплом, залишаючи на обличчі веснянки.
Три товаришки-кішки в цей час би гралися, іноді торкаючись своїм хутром моїх ніг.
Від чистого, прозорого повітря дихалося би легко і радісно.
А від духмяних трав трошки паморочилося б у голові.
Моєю музикою був би спів пташок.
Щодня слухала би розповіді вітру про безмежні простори, журчання гірської ріки про бездонні води та шелест дерев про їх віковічні сни.
Пізнього вечора на деякий час добровільно йшла би у полон зоряного неба і насолоджувалася мерехтінням зір.
І час би тоді зупинився. Не було би ні вчора, ні сьогодні, ні завтра. Лише мить, яку проживаєш і відчуваєш. Тут і тепер.

№6

     «Шкірою чую, як тотальне жлобство свідомо прищеплюється людям, перетворюючи їх на масу. Масі не треба мистецтва, масі не треба культури — масі треба закласти у підсвідомість, і вона піде у спроектований бік».

 © Ліна Костенко «Записки українського самашедшого» — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. — с.113

№5

«Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас».

 © Ліна Костенко «Записки українського самашедшого» — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. — с. 58

 «— Скільки життів ще залишилося? Продовжити читання “№5”

Просто так

     Зустріла сьогодні знайомого, і він розповів мені одну гарну історію. Напередодні нового року він їхав на екзамен маршруткою, у якій один чоловік дарував усім пасажирам мандаринки. Просто так!

      «І гарно мандаринами пахло у маршрутці. Одразу настрій покращився, смайл придуркуватий намалювався від вуха до вуха. Пару чоловік відмовилося і зашугано перезиралося, канєшна. Дикі. Але все одно класно! Так приємно стало. Наступного року я обов’язково куплю мандарин і теж так роздаватиму!» — «О! Поклич і мене з собою! Давай удвох даруватимемо мандарини! Ми ж разом їх зможемо удвічі більше купити і роздати!» — «Нема питань…» 🙂

[kml_flashembed movie="http://www.youtube.com/v/3KJHwcH0pIs" width="425" height="350" wmode="transparent" /]

Про домашніх тварин

     Так вже склалося, що людей можна поділити на дві категорії:

 1 — ті, хто заводить домашню тваринку (або хотів би);

 2 — ті, хто не терпить тварин у своєму помешканні.

      Скажу одразу, що краще би вже більше було представників другої категорії. Вони чесніші і гуманніші, Продовжити читання “Про домашніх тварин”

Бродити у снігу…

…дуже приємно і казково. Особливо, коли він такий білесенький, пухнастий, далеко-далеко за містом, а тому чистий (колись вчила у першому класі вірш, то там дуже вдало про сніг було: «дитинно-чистий»). А головне — коли його дууууже багато, і ти провалюєшся до колін у ті снігові замети. Надзвичайні враження, гарний настрій, незграбні рухи, веселі жарти, червоні щоки, відкриті усмішки. Саме такою запам’ятаю цю зиму. 🙂