Іноді варто прислухатися…

… до світу навколо, бо це дає певний терапевтичний ефект. Продовжити читання “Іноді варто прислухатися…”

Ці дні дуже приємні…

…і радісні, а тому:
— більше вільного часу проводиться за містом або у місті. Але не в кафешках, не в приміщеннях, не вдома. Ні. Подалі від стін
— все важче вмовляти саму себе до виконання Важливих Справ.
— стало цікавіше загалом. І не лише мені. У людей інакше минають вечори: майже щоночі під вікнами лунають «серенади». Ні, це не трубадури співають своїм коханим про вічні й прекрасні почуття. Це просто п’яненькі друзі-товариші або й ледь знайомі випадкові зустрічні, обійнявшись, виливають усю печаль свого тужливого українського серця у нічне небо якоюсь дивною мелодією-піснею-язичницькими обрядовими вигуками.
— відбувається більше цікавих подій, які хочеться відвідати. Часом це вдається.
— вулиці й люди стали кольоровими і яскравими.
— можна носити свої улюблені окуляри від сонця.
— за будь-якої можливості хочеться долати відстані пішки й забути про існування громадського транспорту.
— та й взагалі якесь таке відчуття змін присутнє. Не випадково, звісно. Але додатковий відтінок до життя створює.

№7

Якщо вже я маю трошки часу, то з’явиться ще один пост сьогодні з-під моєї клавіатури.
Власне, не повноцінний пост, бо назва вказує на те, що це буде цитата.
Але, мабуть, «№7» — не зовсім вдала назва, бо це навіть не цитата, а посилання на невеличке оповідання.
Воно складається з двох частин. Мені особливо перша сподобалася.
Так просто, легко, символічно. І в той же час кумедно.
Може, ви вже його читали, але якщо раптом ні, то ласкаво прошу  заглянути сюди.
Справді дуже миле оповідання.
Приємного читання! 😉

Трошки про приємне

Христос воскрес!
Хочу вам усім побажати незабутніх вражень і емоцій від цих прекрасних днів! Днів, коли…
… так приємно підставляти обличчя сонцю…
… весняний вітер грається з твоїм волоссям…
… все місто оповите ароматом квіту вишень, а незабаром й інших дерев…
… за містом очі потопають у ніжній весняній зелені…
… вранці прокидаєшся разом зі співом пташок…
… можна повідчиняти усі вікна і наповнити квартиру весняним повітрям…
… так хочеться розпростерти руки, задивитися у небо і вдихнути на повні груди весняного подиху…
Гарної вам весни, любі. 😉

Мабуть, цього разу без назви

Затягнулася моя пауза після останнього запису тут так, що тепер на власному блозі почуваюся, як у гостях.
Це моя риса: чим довше не заходиш/не бачиш/не чуєш/не дзвониш/тощо, тим менше хочеться знову зайти/побачити/почути/подзвонити…
Признаюся, була думка безжально видалити блог зовсім, але в той день підтвердження на пошту ніяк не приходило. Тому, сприйнявши глюк за знак Провидіння, утрималася від різких рухів.
Дуже багато за цей (якщо серйозно, то зовсім короткий у глобальних масштабах) період сталося подій, але не було відповідних слів, щоб про все розповісти.
Або просто бажання. Певно, стан такий — «мовчазний».
Зараз у мене настало не дуже тривале затишшя перед черговим шквалом подій.
А тому я причаїлася, щоб не сполохати тишу і переводжу подих. Незабаром знову старт.
Найкраща весняна пора вже минула.
Наближається безжальне пекло.
Вітаю всіх, хто обожнює спеку.
Співчуваю усім, для кого, як і для мене, спека нестерпна.
Гармонії вам у серця!
А це відео мене надихає на медитативні роздуми:
[kml_flashembed movie=”http://www.youtube.com/v/3417VhdGScc” width=”425″ height=”350″ wmode=”transparent” /]

Діалоги 2

— А родзинки у продажу є? — запитую я.
— В смислі — ІЗЮМ? — перепитує молоденька продавчиня, сильно наголошуючи на останньому слові.
Здивовано на неї подивилася і ледь стрималася,  щоб не розсміятися. Усміхаюся і кажу:
— Ну, якщо вам так зручніше, то можна й так… — а сама ще думаю: «Ну, шо я говорю? От шо значить МОЖНА й так? Так не можна!!!»
Але потік моїх думок перериває голосне повчання:
— Дєвушка, говоріт нормально! Є! В кондітерському відділі.
— Дякую! — кажу я і прямую до кондитерського відділу, вперто не бажаючи  розмовляти «нормально».