Моя країна » Дорогою життя зі щастям за руку

Як завжди: трошки думок

грудня 4, 2010Виховання, Діти, Життя-буття, Література, Моя країна, Театр

За цей тиждень я злегка прихворіла. Отож, вихідні минуть у домашньому теплі й затишку. Ніби це й добре, але трошечки сумно, бо у перші зимові дні хочеться насолодитися радістю від снігу й морозу. Але вже є як є. А тому, користуючись нагодою, пишу тут чергові свої періодичні враження від побаченого, почутого чи пережитого. …далі »

Одна стаття з досить цікавого…

листопада 30, 2010Життя-буття, Моя країна

журналу знайшла мене сьогодні. (Бо все більше останнім часом помічаю, що це не Я вибираю, шукаю якісь книжки, журнали, статті, а ВОНИ мене знаходять). Наприкінці були прості, але гарні слова, які, як не дивно, для багатьох не є істиною (бо проблеми з національною самоідентифікацією українців відомі…):

«Розповідати про власну національну самоідентифікацію — це все одно, що пояснювати, як ти почуваєшся, як носій ДНК чи власник двох нирок». ©

Якщо захочете, зможете переглянути всю статтю тут. До речі, там є можливість обрати мову: українська, польська чи німецька, якщо раптом виникне бажання повправлятися. 😉

Один сьогоднішній епізод

серпня 10, 2010Життя-буття, Моя країна

Старесенька, іде по тій дорозі.
Як зáвжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров’я, де тепер воно?
Ліна Костенко

Пишу «епізод», але це лише для мене так. А для багатьох — життя. …далі »

…професійні аспекти…

червня 7, 2010Економіка, Життя-буття, Моя країна, Цитати

Мабуть, цей допис буде мало кому цікавий. Але просто мене почуте сьогодні дуже здивувало:

«У акті ревізії у висновках про суть виявлених порушень не можна кваліфікувати дії посадових осіб висловами: “антидержавна політика”, “крадіжки”, “розбазарювання коштів”, “злочинець”, “шахрай”, “привласнення державного майна”, “зловживання службовим становищем”, “безвідповідальне ставлення”, “безгосподарність”».

— Е… А якщо у ході перевірки виявлені факти привласнення державного майна, зловживання службовим становищем чи безвідповідального ставлення, то що ж писати?
— Нуууу… Те саме, але іншими словами…

Кілька штрихів (до днів, що минають, та до мене)

червня 4, 2010Діти, Життя-буття, Література, Моя країна

1. Цього вівторка (1 червня) був День захисту дітей. В моєму Місті цього особливо помітно не було. Лише в Літньому театрі відбувся концерт, на якому дітки виступили перед поважними й не дуже тьотями і дядями. Між тим журналістка запитала кількох маленьких артистів: «Що таке День захисту дітей?». Я не зупинятимуся на коректності поставленого питання… Мене розсмішила відповідь дівчинки: «Ну… Це коли захищали своїх дітей від…» — «Від кого?» — «Ну-у-у… від різни-и-их… татарів!».

2. Випав минулого тижня мені один такий гарний ранок, коли прокинулася від співу пташок за вікном, а не від будильника. Як влучно співає «Мертвий півень»: «Нас не повинні зривати вранці будильники. Ранок і без того пора сум’яття. Суцільна туга. Найгірше, що може трапитись. Необхідність якось прожити подальший день…» Точно. Тим не менше, вони нас зривають майже щоранку…

3. Із телефонної розмови:
— Це в тебе там ПІВЕНЬ кукурікає?!?
— Так…
— Боже, я не пам’ятаю, коли востаннє чула кукурікання живого півня!
— Яка ж ти зурбанізована! …далі »

Майже про нас

травня 25, 2010Життя-буття, Література, Мова, Моя країна, Проза, Цитати

Поки збиралася у черговий будень, то слухала вранці аудіокнигу Василя Шкляра «Кров кажана». Прослуханий уривок мені дуже сподобався, тому наведу його тут.

«— Новєнькая? (..) Дабро пажаловать!
— Куди? — спитала я.
— Как куда? Туда, куда вам і паложено. В ад.
— Яке ж це пекло? — роззирнулася я довкола. — Щось не схоже.
— Пєкло, пєкло, шоб ви нє сомнєвалісь. (…) Ідьомтє, — сказав він. — Я должєн вас гдє-то опрєдєліть. Пагаварім па дарогє. (…) Ви со Львова?
— Ні, чому раптом?
— Ну… Разгаваріваєтє на мовє.
— А хіба тут…
— Нєт-нєт, нє волнуйтєсь. Мнє нравітся, когда люді чісто разгаварівают на мовє.
— Зі мною всі чоловіки переходили на українську, — з погордою сказала я. — Навіть попи московського патріархату, кілери, нардепи й неґри похилого віку.
— Оно і понятно: такая інтєрєсная женщіна… Я, впрочєм, тожє папробую. Єслі гдє-то ошібусь, ви мєня ісправітє, ладно?
— Добре, — погодилась я.
— Достоєвський мав рацію, — сказав він без найменшого акценту. — Краса врятує пекло.
— Світ, — поправила я.
— Світ? — здивувався Пек. — Світ ніхто і ніщо не врятує. Йому давно гаплик. А от пекло врятує краса. …далі »


Copyright © Дорогою життя зі щастям за руку. All rights reserved.