Déjà vu

Цей міні-пост ґрунтується на особистому досвіді автора.
Дивно, але містичне відчуття, що «це вже було» частіше трапляється в дитинстві.
Хоч тоді в нас ще зовсім невеликий життєвий досвід. І натягнутим видається пояснення, що за стільки років щось подібне й справді могло трапитися.
Для мене дежавю — не лише «це вже було», а скоріше відчуття, ніби минуле на мить поєдналося з теперішнім. Або цей світ злився в одне ціле з тим іншим на кілька миттєвостей. І ти їх пере/проживаєш одночасно і там, і тут.
Але чим старшою стаєш, тим рідше щось таке трапляється.
Чи то ми в собі втрачаємо цю здатність відчути щось поза досяжною, логічною, раціональною і зрозумілою реальністю…

4 коментарі “Déjà vu”

4 коментарі

  1. Як влучно ти описала відчуття дежавю! У мене воно теж з часом буває все рідше, а шкода…
    О, блог змінив назву! Правда, що за нею стоїть історія, якою ти скоро поділишся? 😉

  2. Kat: Блог змінив назву, бо в мене давно була думка змінити її. А тут моя нова ава надихнула на таку нехитру. 🙂
    А історія, то навіть не стільки історія, скільки деякі події мого життя. (Якщо ти про те, що я в Христі згадувала). Так, обов’язково розкажу про все. Просто хочу, щоб все вже завершилося.

  3. люблю такі моменти 🙂
    тоді ще більше віриться в магію, яка живе в нашому світі 🙂

    п.с. Гарна назва блогу. Хоча Вербленин Гербарій мені також ну дуже подобався 🙂

  4. До chrishoneybee: Так, з такими моментами цікавіше жити. Навіть я, наскрізь пройнята вірою у щось магічне в нашому житті, ще більше переконуюся в цьому. 🙂
    А назва… Може, я підсвідомо його притягнути хочу, те щастя. 🙂 То почала з Книги бажань. Тепер назва блогу. ))) До речі, бажання поступово втілюються в життя. (Тьху-тьху-тьху!) 😉

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *