Нова атракція з’явилася у наших пенсіонерів: довжелезна черга до машини з молоком. Займають її ще о 7 ранку, хоч машина приїжджає десь о 10. Можна, звісно, прийти й пізніше (так роблять переважно люди молоді, але ж їх меншість), але тоді ви не станете членом колективу.
Та й це ж не просто формальний процес купівлі молока! Що ви? Це ритуал! Пенсіонери отримують шалене задоволення від кількагодинного очікування: тут можна порозмовляти, пожалітися на здоров’я, сусідів, дітей, державу. Тут же можна й посваритися від душі одне з одним. Де, як не в цій черзі, людина поважного віку виявить свої гумор, дотепність, гострий розум, принциповість у відстоюванні власних інтересів?
За кілька днів вже сформовані ворожі табори, а тому атмосфера стає ще напруженішою, а люди в черзі отримують ще більше задоволення.
Але якось порушилася й ідилія всередині одного з таборів. Дві бабусі, після кількагодинного очікування, дочекалися своєї черги. Одна — невисока, усміхнена, балакуча, міцно збудована, у сукні, з акуратною зачіскою, уособлює тип сучасної міської бабці. Друга — худа, аж висохла, серйозна, переважно мовчазна, у штанях, з короткою стрижкою. Перша запитує:
— Ну, а щас шо дєлать будєтє дома? Тєлєвізор смотрєть?
— Та ні… Я не люблю то діло. Ми не дивимося.
— А шо ж ви дєлаєтє??
— Ну… Раніше любила читати, але тепер не можу, бо не бачу… Сплю.
І розмова чомусь перервалася. Запала мовчанка. Перша бабуся забрала своє молоко й пішла, навіть не попрощавшись.