Іноді варто прислухатися…

… до світу навколо, бо це дає певний терапевтичний ефект.
Оскільки я далека від орнітології, як земля від неба, то розкажу так, як умію. Без назв біологічних видів. 🙂 Ще би, може,  якби бачила, а не тільки слухала… Бо на слух розпізнаю лише каркання ворон, «воркотіння» голубів, цвірінькання горобців і спів жайворонків… Отож.
Не знаю, як у вас, а в нас у провінції 🙂 приблизно о 4.20-4.30 ранку навколо цілковита тиша. Ніч поступово розсіюється, все навкруги сіріє… І саме у цей час (принаймні зараз, навесні) починають співати пташки. Сповіщають про настання нового дня.
Спершу чути дуже приємний, чистий і милозвучний пташиний спів. Здається, що «виконавці» й самі насолоджуються своїм голосом. Не перебивають одна одну, а виспівують або по-черзі, або в унісон… Але триває ця гармонія зовсім недовго.
Бо до них приєднуються не такі пташки-естетки, а більше схожі за манерою співу на базарних продавчинь. Починають галасувати, перебивати одна одну. Не чують ні самих себе, ні тих, хто довкола. Справжнісінький ґвар!
А тоді долучаються до симфонії природи люди. І все псують… Ота гармонія, спокій і душевність порушуються. З’являються звуки перших автомобілів, власники яких кудись поспішають о такій порі. І за хвилин 5-10 ці звуки майже повністю поглинають голосні й не дуже розмови пташок. Ще у захованих подвір’ях їх можна почути, але в центрі міста вже ні.
Одним словом, маю нову улюблену пору доби. Світанок.

0 коментарів “Іноді варто прислухатися…”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *