Переоцінка цінностей — це нормально.Правда ж?
Ну, або краще сказати: пріоритетів. Бо цінності все ті ж.
Ось я зараз на етапі інвентаризації та переоцінки життєвих активів та ресурсів, висловлюючись метафорично.
Усвідомлення цього дуже втомлює і висотує майже всі душевні сили.
Хочеться мовчки сидіти посеред лісу і вслухатися у довколишні звуки, замкнувши очі. (Як бачите, мої прагнення до усамітнення прогресують).
«Музика лісу не може бути ритмічною, мелодійною, послідрвною. Вона просто є. І під неї треба рухатися». © Тетяна Винокурова-Садниченко
А ще гарний терапевтичний ефект справляє галас  дітлахів, які бавляться на прогулянці. На певній відстані, звісно. Оця мить, коли вуличка залита ще не жарким весняним ранковим сонцем, а через дорогу на подвір’ї дитсадка  броунівський рух маленьких бешкетників, дуже приємна.
Я навіть сповільнила крок і на мить опустила повіки.
Гарно.

2 коментарі “…”

2 коментарі

  1. боюсь, що мій недолугий коментар буде недоречним.. але все ж скажу, “всі ми там були” 🙂
    зазвичай різні інвентаризації завершуються позитивом. непотрібне відшаровується, залишається щось направду твоє, те що feels right.

    п.с. Принаймні життєве кредо на блозі досі не змінилось, а це добре! Те перше мені особливо подобається 😉

  2. chrishoneybee: Життєве кредо змінитися не може, бо в ньому вся я. 😉
    Просто дивний трохи період, але нічого, вже майже-майже завершилася та інвентаризація. Залишилося скласти акт, звіт, погодити спірні моменти, затвердити і розробити відповідний план дій. )))

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *