Затягнулася моя пауза після останнього запису тут так, що тепер на власному блозі почуваюся, як у гостях.
Це моя риса: чим довше не заходиш/не бачиш/не чуєш/не дзвониш/тощо, тим менше хочеться знову зайти/побачити/почути/подзвонити…
Признаюся, була думка безжально видалити блог зовсім, але в той день підтвердження на пошту ніяк не приходило. Тому, сприйнявши глюк за знак Провидіння, утрималася від різких рухів.
Дуже багато за цей (якщо серйозно, то зовсім короткий у глобальних масштабах) період сталося подій, але не було відповідних слів, щоб про все розповісти.
Або просто бажання. Певно, стан такий — «мовчазний».
Зараз у мене настало не дуже тривале затишшя перед черговим шквалом подій.
А тому я причаїлася, щоб не сполохати тишу і переводжу подих. Незабаром знову старт.
Найкраща весняна пора вже минула.
Наближається безжальне пекло.
Вітаю всіх, хто обожнює спеку.
Співчуваю усім, для кого, як і для мене, спека нестерпна.
Гармонії вам у серця!
А це відео мене надихає на медитативні роздуми:
[kml_flashembed movie=”http://www.youtube.com/v/3417VhdGScc” width=”425″ height=”350″ wmode=”transparent” /]