Трошки буденних спостережень

Це просто дивина, як людина сама себе може зводити зі світу! Це я про себе. Буває так, що чекає на тебе важлива і відповідальна подія, а задовго до того вже починаєш відчувати мандраж. Як виявилося, я віртуоз цього нехитрого діла. Коли вже мені у снах почала являтися блискавична капітуляція і поразка, а вранці відчувалася лише жахлива втома та емоційна спустошеність, сказала собі: стоп! Так далі тривати не може. Тим більше, за останні років десь так 5-6 це вперше мною так тіпає. Отож, озброївшись споконвічним українським «якось-то воно буде» (геніальний Остап Вишня! Хто не читав його «Чухраїнців», той багато втратив), а буде все добре, добралася я і до блоґу.

Тим більше, що сьогодні (тьху-тьху-тьху!) спека трошки спала. Бо у попередні дні, коли я опинялася вдома, моє існування  перемістилося на територію «душ — вентилятор», який я поблажливо зву “персональним гвинтокрилом” 🙂 , а комп’ютер існує в іншій частині квартири.

Та і Місто моє ніби завмерло в якомусь очікуванні: людей менше бродить вулицями, автомобілі повільно-повільно «повзуть» дорогами. Навіть там, де зазвичай є тягнучки (є в нас два таких місця, що я особисто для Чернівців вважаю збоченням), тепер їх нема. Винятком є хіба площі, де мешканці зранку і ввечері, коли не так спекотно, сидять, розмовляють про щось своє, виховують дітей, милуються квітами. А заквітчане в нас Місто надзвичайно. Останні кілька років за це взялася компанія «Чернівцізеленбуд», чи якось так. А нещодавно її представники давали інтерв’ю і бідкалися: «Ми стільки квітів висаджуємо щороку! Але кожного разу їх залишається менше половини! Спершу ми все чекали, коли вже чернівчани «наситяться» ними, позасаджують всі свої дачі, клумби, городи… Але квіти викопують так само (якщо не більше) і зараз…» Я трохи під землю не провалилася, коли почула. Так-так, мені знову стало соромно. Ну, не можу уявити себе з лопатою і ящичком (чи з чим ходять красти чужі квіти?), яка крадеться до міської клумби і починає тишком-нишком викопувати найкрасивіші. А хтось не лише уявляє, а й реалізовує…

А ще мене трохи дивує те, якою раптом популярною у нас стала, з дозволу сказати, музика, яку тепер називають «солідною». Ну, оте рикання з претензією на шансон, блатняк і все таке. Брррр! Ненавиджу. Сьогодні заходжу до маршрутки (знаєте, ми такі звемо «жовті богдани») і мої вуха починає труїти дике голосне гарчання про «…масквічі… масквічі… пакажитє мнє свой горад…» Поки я не натягнула поспішно навушники. І одразу пригадалися слова Миколи Рябчука (правда, там не про шансон, а попсу (яку я «люблю» так само), але суть влучна): «Я не знаю, скільки рудницьких треба нам в Україні, щоби змусити рагулів у маршрутках не вмикати олігофренічної московської попси, котра навряд чи до смаку більшості пасажирів. Можливо, просто кожному варто подарувати власні навушники, аби міг собі слухати, що йому заманеться, не тероризуючи інших? Хоча, боюсь, уся суть рагулізму полягає не в тому, щоб слухати різну фігню, а щоб нав’язати своє рагульство усім довкола». Таки так…

Одним словом, я поки налаштовуюся на спокій і внутрішню гармонію. А вже через днів 15 буду повноцінно радіти життю. 🙂

П.С. Взялася за читання «Реквієму для листопаду» Дзвінки Матіяш. Дуже подобається, можливо, якось тут наведу кілька найкрасивіших цитат.

Любові, Спокою та Гармонії Вам у Серця і Душі. 😉

10 коментарів “Трошки буденних спостережень”

10 коментарів

  1. Кузя гарно співав: “Бо ти бидлом народилось і колись таким же бидлом помреш”. Це як про маршрутчиків. Я вчора взагалі слухав “Ширака рєка” дорогою додому. В пригоді стали навушники зі Славком Вакарчуком:)

  2. Бісові маршрутники. Як не блатняк убогий, так якусь совіцьку попсу або весільне лайно.

  3. До Володимира: Хай живуть навушники в кожній українській сім’ї! 😉

    to myroslav: Так, приємного мало. Але маршрутники не такі вже погані (принаймні наші)… І нехай би вже собі слухали, шо там їм подобається. То їх власна справа. Але так, шоб інші не потерпали від їх музичних уподобань.

  4. Так я ж не проти ніяким боком – хай собі в навушниках їздять 🙂 . І ще було б добре, якби дивились перед тим як двері закривати чи не прищемлять кого.

  5. А в нас ще є гібридний водило. Він їздить з прапорцями України і “Свободи”, слухаючи шансон (східний).

  6. to chrishoneybee: А через 15 днів вже мине оця «мегаважлива та супервідповідальна» подія, якою я себе доводжу поступово до коматозного стану. (Детальніше поки не скажу, бо, по-перше, я забобонна, а по-друге, якщо вимкнути на хвильку себе-емоційну і залишити лише себе-раціональну, я розумію, що всі мої бідкання мають видаватися смішними, бо не так то вже і важливо у глобальних масштабах). І крім того, сподіваюся, що можна буде якраз реалізувати сякий-такий літній відпочинок. 😉

  7. Всі бідкання смішні в чиїхось очах. Он, Вам буде смішно, що я сьогодні агресував, бо хтось взяв футбольну програмку нечистими руками.
    А комусь за кордоном смішно, що “якийсь пігмей Бандера” воював за шматок імперії.
    Про пігмея – це не мої слова, а громадянина Болдирєва.

  8. До Володимира: Щодо програмки, то іноді саме дрібниці здатні отруювати наше життя. 😉

    to chrishoneybee: Та насправді нічого цікавого, чесно. 😉

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *