«…глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути…» ©

Улюблена книжка моєї подруги — «Алиса в стране Чудес» Льюїса Керрола. Саме у російському перекладі. Хоча А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Гівський варіант у обох нас є на полицях. Але так вже сталося, що першою до її дитячих рук потрапила саме «Алиса в стране Чудес», тому вона має незаперечні конкурентні переваги перед «Алісою в країні Див» та «Алісою в Задзеркаллі». Дуже важко пригадати такий день, коли б вона що-небудь з цієї книжки не процитувала. І не доведи, Боже, сказати, що Ви її не читали. В очах моєї подруги — це ганьба, яку можна змити хіба придбанням цієї книги і багаторазовим перечитуванням та переказуванням. Я «Алісу» люблю теж… Але моєю улюбленою книгою номер один, яку цитую майже щодня, назавжди залишиться «Вінні-Пух» Алана Александра Мілна. Тож не раджу казати, що Ви її не читали. Бо в моїх очах — це… Ну, ви зрозуміли. 😉

«Вінні-Пух» — це дитяча любов, яка щасливо переросла у позавікову й досі теплиться в моєму серці. (Чи де вже там живе любов до книжок?… 😉 ). Так склалося, що першою я зустріла цю книжку теж у російському перекладі. Та й той старий радянський мультик (пам’ятаєте його?) обожнювала. І досі із задоволенням дивилася би, якби потрапив на очі. (Таки щасливе в мене дитинство було… Позбавлене усіляких покемонів та інших анімаційних створінь, яких вже застав мій двоюрідний брат…) Тому коли днями в руках опинилася книжка «Вінні-Пух» в українському перекладі, я злегка насторожилася: як усі ті неперевершені та ґеніальні діалоги героїв постануть у новому «вбранні».

За першої ліпшої нагоди я відклала усі Дуже Важливі Дорослі Справи, закрила усі Дуже Серйозні Розумні Книжки, завершила усі Термінові Невідкладні Розмови і розгорнула її — Найкращу і Наймудрішу Книжку з Мого Дитинства! Бо мудрості її героям не позичати, а за гумором в ліс не ходити. І взагалі: вони добрі, щирі і справжні.

З перших же хвилин одразу пригадала, що: «Неможливо жити в столиці й хоча б двічі на тиждень — у суботу й неділю — не бувати в зоопарку. Правда, є такі диваки, що зовсім не вміють бувати в зоопарку. Вони заходять у ворота, де написано «Вхід», і поспіхом перебігають від клітки до клітки, не минаючи жодної, аж поки опиняться біля воріт, де написано «Вихід». Розумні люди роблять не так. Вони одразу поспішають до тих тварин, яких люблять найбільше, і зостаються з ними, аж поки треба вже йти додому.»

А також про те, що: «Ніхто не буде журитися, коли в нього є повітряна кулька!» Що зробити свято дуже легко, достатньо просто всіх привітати і побажати їм «Дуже Щасливого Четверга».

Вкотре посміхнулася від тих моментів, коли згадується орфографія: «Бо мій правопис якийсь кульгавий. Узагалі він гарний правопис, тільки от чогось трохи накульгує, і букви заскакують не на свої місця…», і що «…не можна не поважати того, хто вміє написати слово Вівторок, навіть якщо він пише його неправильно; та правильнописання  — це ще не все. Бувають дні, коли вміння написати слово Вівторок просто не має значення…» Однозначно. 😉

Майже кожної сесії казала, що головне — це не опинитися у такій ситуації, коли доведеться процитувати Пуха: «Це правда, — сказав Пух скромно, — глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути. Мабуть, із ним щось трапилося по дорозі.»  І взагалі варто частіше намагатися «спрямувати свої Розумові Здібності на Проблему Пошуків Виходу», як казала мудра Сова, якщо вже склалася ситуація в житті, яка не влаштовує.

Тим, хто іноді віршує чи грається в рими цікаво було би почути роздуми свого колеги, Великого Віршотворця та Піснескладача Пуха: «…найкращий спосіб складати вірші — дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.» та «…Вірші, а особливо Пісні — це не такі штуки, які ви знаходите, коли вам заманеться, це такі штуки, які самі находять на вас. І все, що ви можете зробити, — це піти туди, де вони можуть на вас найти.» 🙂

Також варто замислитися, як часто стаєш схожою на того Іа, який «…думав про Серйозні Речі. Іноді він думав: “Чому?”, іноді: “Для чого?”, а іноді думав навіть так: “Що з цього буде?” Отож не дивно, що час від часу Іа навіть сам не розумів, про що ж він, власне, думає.»

Чи просто посміятися з веселих і добрих діалогів:

« — Агов, Пуше! — закричав Паць. — Привіт! Що ти там робиш?
— Полюю, — відповів Пух.
— Полюєш? На кого?
— Когось вистежую! — таємниче відповів Пух.
— Кого ж ти вистежуєш?
— Оце мене й цікавить, — сказав Пух.»

«— Привіт, Іа! — сказав Пух. — Оце ось — Тигра.
Іа обійшов навколо Тигри з одного боку, потім повернувся й обдивився його з другого боку.
— Як, ви сказали, оце ось  зветься? — спитав він.
— Тигра.
— Угу, — сказав Іа.
— Він щойно прийшов сюди, — пояснив Паць.
— Угу, — ще раз сказав Іа.
Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:
— А коли він піде звідси?»

« — Пуше, — нарешті озвався Паць, — коли ти прокинешся завтра вранці, про що ти найперше подумаєш?
— Я подумаю: що  в мене буде на сніданок? — сказав Пух. — А ти про що?
— А я подумаю, — сказав Паць, — а що цікавого буде сьогодні?
Пух глибокодумно кивнув головою:
— Це ж те саме… — сказав він.» 🙂

Це неймовірна книжка! Скільки б мені не було років. Я могла би тут майже кожне речення навести — і воно було би незрівнянним! Але цікавіше їх читати самостійно. І з книжки, а не монітора.

Бажаю Вам Дуже Щасливого Тижня! 😉

7 коментарів “«…глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути…» ©”

7 коментарів

  1. Я вже давніше коментував, але Мережа пообідала моїм коментарем:)
    Я навіть не намагатимусь казати, що не читав цієї чудової книжки)))
    Це чудова річ. Можна сказати, що досить філософська. І не можна не згадати про радянський мультик. Но фоні інших тогочасних мультиків він виглядає серйозніше і наштовхує на якісь роздуми.
    І ще одне: дуже важко поєднати корисне і смішне так, шоб це когось дуже зацікавило. Ось це і є той випадок.
    Мій друг досі телефонує вранці, мультяшним голосом цитуючи невмирущу фразу про гостювання)))

  2. Ги, то в тебе мудрий друг? Чи це він тобі пропонує вчинити мудро і завітати до нього? 😉 Це якщо я вгадала, і тією фразою є: «Кто ходит в гости по утрам…»
    А серед радянських мультиків було ще два, які я любила. Про котика Гава, бо обожнюю всіх котячих: і справжніх, і анімаційних. 🙂 А другий, якшо не помиляюся, «Варежка», звався, де дівчинка так хотіла собаку, що їй почало ввижатися, ніби її рукавичка нею і є… Ну, не переказуватиму зараз. Але я завжди ридала від нього.

  3. Ой, це справді файна річ…
    Друга звуть Ося (Остап). Він до мене в гості намагається потрапити. Щоправда, безуспішно:)
    А ще чудесний мультик “Їхав трамвай номер 9” (якщо не помиляюсь, то 9)))

  4. О, «Їхав трамвай…» — це справді гарний мультфільм. Знаєш, якщо вже згадувати… То «Як Петрик П’яточкін слоників рахував» — це теж мультик на всі часи. Один мій знайомий, коли має гарний настрій, то постійно оте «трам-парам-пара-парарам» мугикає. А ще серія мультфільмів про козаків. Ну, й «Енеїда» — її і зараз із задоволенням теж можна дивитися. Кажу ж, шо дитинство було гарне. 🙂

  5. Уявити боюсь блоги через десять-двадцять років. Ностальгія за покемонами, дігімонами і іншим непотребом…))

  6. і щоб ніхто й не думав, що писати книжки для дітей – легко! 🙂
    то ж скільки фантазії і доброго настрою треба, щоб таке створити! :)))

  7. Так-так! Самі «дорослі» письменники, які починають писати щось для дітей, кажуть, що це надзвичайно складно.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *