2010 Червень » Дорогою життя зі щастям за руку

«…глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути…» ©

червня 29, 2010Життя-буття, Література, Проза, Цитати

Улюблена книжка моєї подруги — «Алиса в стране Чудес» Льюїса Керрола. Саме у російському перекладі. Хоча А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Гівський варіант у обох нас є на полицях. Але так вже сталося, що першою до її дитячих рук потрапила саме «Алиса в стране Чудес», тому вона має незаперечні конкурентні переваги перед «Алісою в країні Див» та «Алісою в Задзеркаллі». Дуже важко пригадати такий день, коли б вона що-небудь з цієї книжки не процитувала. І не доведи, Боже, сказати, що Ви її не читали. В очах моєї подруги — це ганьба, яку можна змити хіба придбанням цієї книги і багаторазовим перечитуванням та переказуванням. Я «Алісу» люблю теж… Але моєю улюбленою книгою номер один, яку цитую майже щодня, назавжди залишиться «Вінні-Пух» Алана Александра Мілна. Тож не раджу казати, що Ви її не читали. Бо в моїх очах — це… Ну, ви зрозуміли. 😉 …далі »

трошки про останніх кілька днів

червня 15, 2010Життя-буття

Спека… З неї починається кожен день, нею він і закінчується. Нестерпно. Особливо, коли кілька разів на день доводиться користуватися громадським транспортом… Особливо, якщо їдеш не в університет на іспит, де може бути більш-менш неформальна форма одягу, а в банк, де мусиш дотримуватися встановленого дрес-коду… За першої ліпшої нагоди — у холодний душ. А потім під вентилятор…

З жахом дивлюся на свою кішку і не можу зрозуміти, звідки в неї ці мазохістичні настрої? Бо ж як пояснити її вчинки раціонально? Вона чекає найспекотнішого часу (десь з 12.00 до 17.00), коли сонце розвертається до одного з наших балконів, йде туди, лягає під ті палючі промені й не рухається… А потім ледве не з тепловим ударом, напівпритомна, хитаючись, вертається, кидає своє грішне тіло на підлогу в коридорі і майже не дихає… Спроби закривати той злощасний балкон наражаються на її спротив і обурення… Вона себе цим катує…

Від цієї спеки чотири дні нету не було. Я не дуже в тому всьому розуміюся… Бо після фрази у поясненні, шо там шось десь розплавилося, вже не слухала, а подумала, шо не лише людям спеку важко пережити… Особливого суму з цього приводу не відчула. Як писала Лариса Денисенко: «Якщо вам не приходить спам — вас не існує».  🙂

Загалом нічого аж надто цікавого за ці дні не відбулося. Принаймні такого, про що би хотілося написати. Багато читала, але якось жодна з прочитаних книг не викликала бажання поділитися враженнями. Може, ще не час. Десь за два тижні мене чекає кілька доленосних подій, але все одно це все так відносно… …далі »

…професійні аспекти…

червня 7, 2010Економіка, Життя-буття, Моя країна, Цитати

Мабуть, цей допис буде мало кому цікавий. Але просто мене почуте сьогодні дуже здивувало:

«У акті ревізії у висновках про суть виявлених порушень не можна кваліфікувати дії посадових осіб висловами: “антидержавна політика”, “крадіжки”, “розбазарювання коштів”, “злочинець”, “шахрай”, “привласнення державного майна”, “зловживання службовим становищем”, “безвідповідальне ставлення”, “безгосподарність”».

— Е… А якщо у ході перевірки виявлені факти привласнення державного майна, зловживання службовим становищем чи безвідповідального ставлення, то що ж писати?
— Нуууу… Те саме, але іншими словами…

Кілька штрихів (до днів, що минають, та до мене)

червня 4, 2010Діти, Життя-буття, Література, Моя країна

1. Цього вівторка (1 червня) був День захисту дітей. В моєму Місті цього особливо помітно не було. Лише в Літньому театрі відбувся концерт, на якому дітки виступили перед поважними й не дуже тьотями і дядями. Між тим журналістка запитала кількох маленьких артистів: «Що таке День захисту дітей?». Я не зупинятимуся на коректності поставленого питання… Мене розсмішила відповідь дівчинки: «Ну… Це коли захищали своїх дітей від…» — «Від кого?» — «Ну-у-у… від різни-и-их… татарів!».

2. Випав минулого тижня мені один такий гарний ранок, коли прокинулася від співу пташок за вікном, а не від будильника. Як влучно співає «Мертвий півень»: «Нас не повинні зривати вранці будильники. Ранок і без того пора сум’яття. Суцільна туга. Найгірше, що може трапитись. Необхідність якось прожити подальший день…» Точно. Тим не менше, вони нас зривають майже щоранку…

3. Із телефонної розмови:
— Це в тебе там ПІВЕНЬ кукурікає?!?
— Так…
— Боже, я не пам’ятаю, коли востаннє чула кукурікання живого півня!
— Яка ж ти зурбанізована! …далі »

Бруно Ферреро. «Завжди є місце для чашки чаю».

червня 1, 2010Життя-буття, Література, Проза, Цитати

Професор філософії під час лекції наповнив 5-літрову скляну банку великими каменями, кожен не менше 3 см у діаметрі. Потім запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.
Тоді професор взяв мішечок з горохом і висипав його в банку з каменями, трохи потряс її. Горох зайняв вільне місце між каменями. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.
Тоді він узяв коробку піску, і висипав його у банку. Пісок зайняв все вільне місце. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, вона повна.
Тоді професор заварив чашку чаю і вилив її в банку. Студенти сміялися.
«А зараз, — сказав професор, — я хочу, щоб Ви зрозуміли, що банка — це Ваше життя; камені — це найважливіші речі у Вашому житті: сім’я, здоров’я, друзі, діти — все те, що необхідне для того, щоб Ваше життя залишалося повним навіть у випадку, якщо все інше загубиться; горох — це речі, які особисто для Вас стали важливими: робота, будинок, автомобіль; пісок — це все решта, дрібниці.
Якщо спочатку наповнити банку піском — не залишиться місця, де могли б розміститися горох і камені. Так завжди у житті: якщо витрачати весь час і енергію на дрібниці, не залишиться місця для найважливіших речей.
Займайтеся тим, що Вам приносить щастя: бавтесь зі своїми дітьми, зустрічайтеся з друзями. Завжди буде ще час попрацювати, зайнятися прибиранням будинку, полагодити і помити автомобіль. Займайтеся перш за все каменями, тобто найважливішими речами у Вашому житті; визначите Ваші пріоритети, все інше — це тільки пісок».
Тоді студентка підняла руку і запитала: «Професор, а яке значення має чай?»
Професор посміхнувся: «Я радий, що Ви запитали мене про це. Я це зробив, щоб показати Вам, що як би не було Ваше життя зайняте різними справами, завжди є місце для чашки чаю».

Прочитала сьогодні один допис і вирішила, що викладу тут це коротеньке оповідання. 😉


Copyright © Дорогою життя зі щастям за руку. All rights reserved.